Дорога радості

Есть только два способа прожить жизнь

Первый - будто чудес не существует.

Второй - будто кругом одни чудеса.

Альберт Эйнштейн

...вийшла на полонину, а там пухнастою хмаркою паслись вівці:))

В стороні, на траві, сидів пастух і грав на сопілці чарівну мелодію гір, неба і лісу - це було просто казково, він був наче чарівник, який знає дух гір і розмовляє з ним через цю мелодію:)) І мелодія ця впліталась в гірські хребти, летіла безкрайнім небом, і гори відповідали величною музикою тиші:)

І все це просто заворожувало, і зачаровувало, дивилась і не могла надивитись.

Радість переливалась через край, і коли я вже не могла її вмістити в собі, було відчуття наче розчинялась в цьому просторі неба і гір, і вітер підхоплює мене і носить над вершинами гір, над лісами, полонинами, а коли повертаюсь назад то все це небо і гори, наче опиняються в середині мене, а я залишаюсь в них:))) це просто суперові відчуття, таак:))))

А ще, я тепер знаю, як то сидіти біля вогню, в ночі, коли навколо тебе густа тиша темного лісу, величний спокій і зоряне небо, це дійсно словами не передати;))

Жила поза часом, це було дуже незвично, і дуже кайфово, немає відчуття часу, живеш, гуляєш, роздивляєшся дива які оточують навколо:)

Не знаю скільки часу сиділа на землі і просто роздивлялась і гладила пухнастий мох, і так майже з усім, то пеньок якоїсь незвичної форми зустрівся, то гриб знайшла, то солодку чорну афину заховану під кущем:) радості було:)))

Майже не розмовляла, і музику не слухала, якось зовсім бажання не було, особливо, якимись зайвими, не потрібними були слова...

Всі ночі було зоряне небо, і коли небо ставало глибокого темного кольору, а зірки дуже яскравими,  я виходила на простору галявину, лягала на карімат і дивилась на небо. Це такий кайф, це ні з чим не порівняти, таке враження наче ще трохи і небо тебе накриє:)))) єх....

Одне з найсильніших і найзахоплюючих вражень, коли із лісу вийшла на полонину, а там гуляли коні!!!!! Я спочатку повірити своєму щастю не могла:))) Я дуже люблю коней, і побачити їх на волі, та ще й серед гір, це була одна з найзаповітніших моїх мрій. І раптом мрія ось так, просто-запросто, здійснилась, ну як після цього не вірити в дива?:)))

Вийшла зі ступору і згадала що в мене є для них гостинець, ціла коробка цукру-рафінаду:) Спочатку обережно почала до них підходити, але вони близько не підпускали, а потім просто спокійно стала, і простягнула долоню з гіркою білого цукру:) І раптом один з найбільших коней тихенько, повільно до мене наблизився, і почав хрумати цукор, це було так суперово, він їв обережно і його м*які і теплі губи трохи лоскотали долонь, було дуже приємно:)))) А коли цукор закінчився він не пішов, а почав тицатись в мене мордою і дозволив себе погладити:))) щастя заливало мене як безмежний океан, не вірилось в реальність того що відбувалось зі мною. Час наче завмер, і в ту ж мить летів з величезною швидкістю, йти дуже не хотілось. Навічно зберегла в своєму серці цю зустріч, як найдорожчий скарб. Скарбниця поповнюється, таак;)

А ще, для мене, несподіваним і приємним відкриттям була лісова малина, і ожина ніколи не думала, що вона Така солодка і смачнезна:)

но не в этом радость совершенная(с)