Місто в якому оживають легенди

Львів.... чуєте... в цьому слові ховаються таємниці, вони дражняться, і посміхаються хитруватою посмішкою, ховаються у двориках, виглядають з-за рогу вулиць...

В цьому слові є загадки які не хочеться відгадувати, хочеться щоб вони завжди грали в хованки зі мною..

Там приємно насолоджуватись чарівністю бурштинової української мови, такої чистої, щиросердечної, пронизливої, густої як мед і гірко-терпкої як полин; кришити нею тишу сидячи на Замковій горі і дивлячись як сонячне проміння освітлює Місто.

Пишатися тим що живеш в цій Країні.

Відчувати тихе щастя від кожного кроку, коли відчуваєш під ногами нерівності бруківки. Дивуватись легендам які розповідає кожен будинок.

Блукати візерунками вулиць і не мати можливості сказати що вже був на цій вулиці, бо кожного разу відкриваються нові такі важливі фрагменти...

Ловити відгуки трамваїв, кавалки розмов, сонячних зайчиків на вікнах.

Роздивлятись.. дивуватись.. грати в хованки зі щастям...

Потім сидіти Під синьою пляшкою і пити каву.. лише тому що Там вона смакує так дивно і по-особливому..

Блукати домом в якому ховаються легенди.. шукати їх і збирати в скриню пам*яті, їздити на машині по львівським дахам... дегустувати панорами Міста.. вірити в щирість, справжність свого життя...