Чесно кажучи відчуття і враження від пережитого і побаченого дуже суперечливі. Вийшовши на автостанції села Буки йшла пішки через все село до каньйону, йшла в надії побачити красу природи, насолодитися тишею і відпочити від галасливого міста. Перше що побачила були руїни електростанції, зраділа - ну ось нарешті довгоочікувана мета!
Але не довго мені судилось радіти:) підійшовши ближче я побачила... неймовірну кількість наметів, машин, людей. Дуже шкода що у людей якесь спотворене розуміння відпочинку, не розумію я задоволення сидіти у смітті залишеному іншими змішаному зі своїм власним, пити горілку на жарі +30 градусів, лаятись, митись в воді в якій плавають порожні пляшки, ходити ледь не по головах один в одного. Потихеньку почало підкрадатись підступне розчарування... Захотілось терміново і дуже швидко звідти втекти;)Хоча не зважаючи на багатолюдність все одно не можна було не захопитись красою природи яка мене
оточувала. Отже вирішено - треба тікати в ті місця, куди ледачі "відпочиваючі" не дісталися. Стежка вела лісом, дорогу я звісно не знала, йшла навмання, уважно прислухаючись до інтуїції;) в ліс заходила все глибше а спуску до такого жаданого каньйону ніде не було видно, та ось голоси почали вщухати, і.. о диво сходинки О_о зраділа, почала спускатись... І ось очам відкрилась справжня захоплююча подих краса. Височенні скелі, каміння, чиста вода Тікича. Зраділа:) 
Нарешті саме те що хотіла побачити, заради чого їхала. Так, всі сподівання і очікування були виправдані. В тиші і спокої можна було посмакувати навколишню красу, пострибати по камінню розкиданому у воді, трохи полазити по скелях. Діставшись до зручного, схожого на трон каменю, розташованого посередині річки посидіти і зануривши ноги у прохолодну воду, відчути себе героїнею якоїсь казки. Там насправді дуже гарно, відразу забулись всі попередні негативні враження, поглинула неперевершена сила т
а краса природи. Скелі ті можна роздивлятись дуже довго. Величні, могутні вони мають різні цікаві форми. Каньйон дуже великий і простягається досить далеко. Неймовірно гарний витвір природи!
Але не довго мені судилось радіти:) підійшовши ближче я побачила... неймовірну кількість наметів, машин, людей. Дуже шкода що у людей якесь спотворене розуміння відпочинку, не розумію я задоволення сидіти у смітті залишеному іншими змішаному зі своїм власним, пити горілку на жарі +30 градусів, лаятись, митись в воді в якій плавають порожні пляшки, ходити ледь не по головах один в одного. Потихеньку почало підкрадатись підступне розчарування... Захотілось терміново і дуже швидко звідти втекти;)Хоча не зважаючи на багатолюдність все одно не можна було не захопитись красою природи яка мене
оточувала. Отже вирішено - треба тікати в ті місця, куди ледачі "відпочиваючі" не дісталися. Стежка вела лісом, дорогу я звісно не знала, йшла навмання, уважно прислухаючись до інтуїції;) в ліс заходила все глибше а спуску до такого жаданого каньйону ніде не було видно, та ось голоси почали вщухати, і.. о диво сходинки О_о зраділа, почала спускатись... І ось очам відкрилась справжня захоплююча подих краса. Височенні скелі, каміння, чиста вода Тікича. Зраділа:) 
Нарешті саме те що хотіла побачити, заради чого їхала. Так, всі сподівання і очікування були виправдані. В тиші і спокої можна було посмакувати навколишню красу, пострибати по камінню розкиданому у воді, трохи полазити по скелях. Діставшись до зручного, схожого на трон каменю, розташованого посередині річки посидіти і зануривши ноги у прохолодну воду, відчути себе героїнею якоїсь казки. Там насправді дуже гарно, відразу забулись всі попередні негативні враження, поглинула неперевершена сила т
а краса природи. Скелі ті можна роздивлятись дуже довго. Величні, могутні вони мають різні цікаві форми. Каньйон дуже великий і простягається досить далеко. Неймовірно гарний витвір природи! Отже мандрівка мала гірко-солодкий присмак;) Але якщо б мене спитали "чи варто було їхати" - звичайно варто:)
3 коментарі:
Согласна с вами. Наслаждение природой - одно из самых настоящих, неподдельных, необходимых в нашей жизни ощущений. Жаль, что люди, своим свинским поведением буквально лишают себя этой радости...
Фотографии впечатляют! Спасибо!
тоже люблю тишину и нетронутость природы
и очень не люблю шумные галдящие курорты (уже и на свитязь как-то не интересно стало ездить, хотя на другие озера шацкой системы можно еще попробовать сунуться)
очень люблю полуразрушенные строения (видимо сказывается детство, проведенное на стройках в играх "казаки-разбойники", "войнушка" и "квач")
но как же не распить в таком живописном месте пляндель водки!?
:))
хотя, согласен, в такую жару - ну ее в баню!
лучше пива :)
а место таки очень красивое! сам хотел туда не раз съездить (и не два)
тем более у друзей там село рядом...
но сперва в черновцы - это уже решено (если их к тому времени не поглотит прут конечно)
а заголовок "Я люблю цю країну навіть без кокаїну" вкупе со статьей про милое мне место напомнил песенку группы "реальная ситуация":
У меня сегодня праздник,
У меня сегодня радость.
Но приходит Чебурашка,
И приносит эту гадость.
Чебурашка хочет вохнуть,
А потом ушами хлопнуть.
Героин и Чебурашка...
объясняю:
сижу я на работе
с трудом настроился на рабочий лад в тяпницу
но приходит мандривныця со своим рассказом про естественную красоту простых вещей
и пересырает мне весь настрой
только пол-десятого, а я уже думаю только о предстоящих выходных (и отпуске)
блииин! как же дожить до конца рабочего дня?!
ЗЫ. а вечером пиво и матч бразилия-нидерланды
:))
:)))) Спасибо Вам, друзья, вы всегда меня радуете:)))
Дабрыныч, VolNa желаю вам отличного отпуска, и выходных))
Песенка зачетная))) И ну ее ту работу - лето на дворе;)
Дописати коментар